"Сподівається на Макрона": Що затіяв Путін для України, - Піонтковський

"За всіма ознаками Путін збирається здійснити якусь військову акцію щодо України і готує для неї ґрунт за класичним сценарієм Гляйвіцької провокації — знаменитої гітлерівської операції нападу на Польщу, або Майнільського інциденту, радянської операції перед нападом на Фінляндію. Він прагне звинуватити Україну, зробивши жертву агресії її винуватицею", - пише російський політолог Андрій Піонтковський у своїй статті, передають Патріоти України, та продовжує:

"Класичним кроком була історія зі ще одним «розп'ятим хлопчиком». Правда, не дуже добре пішло — вже наступного дня її практично спростував Денис Пушилін в ефірі у Володимира Соловйова. Занадто фейкова ця операція. Але ось тепер налетів буквально шквал пропагандистських атак на всіх російських каналах і портрети цього хлопчика, якого начебто вже «списали», вивісили у всіх російських телевізійних студіях.

Ця активізація явно пов’язана з тими заявами про підтримку України і готовність надати їй допомогу, які зробили президент США Джо Байден, міністр оборони Ллойд Остін і державний секретар Ентоні Блінкен. Ці заяви мали дуже рішучий характер. Вони заявили про непохитну підтримку в разі агресії і приблизно повідомили про ті заходи, до яких США вдадуться у відповідь на військову агресію Росії. Передусім — це перехід від економічних санкцій до тотальної економічної війни з РФ, відключення від системи SWIFT, нафтове ембарго, арешт «російського трильйона» — активів російської верхівки, яка перебуває під американською юрисдикцією. Ну і крім того, Україні буде надано допомогу військовим обладнанням, спорядженням, радниками та інструкторами. Тобто всім можливим, крім відрядження військових дивізій для битв на сході України. Битися буде сама Україна, її армія, яка до цього готова, в порівнянні з 2014 роком.

У відповідь на застереження США вони три дні радилися — з 2 до 5 квітня бункер Путіна мовчав. І нинішня скажена атака з усіма цими «розіпнутими хлопчиками» показує, що вони все одно зважилися на акцію, але сподіваються за допомогою Макрона вислизнути з-під тих санкцій, які оголосять США, під виглядом нової мирної ініціативи, яка закріпить їхнє подальше просування на території України. І водночас американці, приєднавшись до мирного процесу, будуть змушені зняти ці санкції.

Виникає питання, яке зараз ставлять усі: чому після трьох днів порівняного мовчання і розгубленості, а також перед лицем болючих погроз — адже перераховані вище заходи повністю зруйнують російську економіку — чому ж, судячи з учорашнього вибуху пропагандистської атаки, Москва йде на відверте самогубство?

І, мені здається, я знаю її план. Путін приблизно розраховує на наступне — накинувшись на Україну всією потужністю, він збирається протягом кількох днів досягти видимого військового успіху. Наприклад, взяти Маріуполь або взагалі дійти до узбережжя Азова, повністю окупувавши територію Донецької та Луганської областей України. Американці введуть обіцяні санкції, але в цей час Росія буде розраховувати на те, що на Заході виникнуть «миротворці», які захочуть запобігти конфлікту.

Я навіть знаю, на кого розраховує Путін — на президента Франції Еммануеля Макрона. Він прилетить до Москви з якимись папірцями, але зрештою відбудеться те, що сталося в 2008 році, а в Україні — у 2014−2015 рр. А саме — за допомогою так званих миротворців закріплять військовий успіх. Під тиском Макрона та низки інших держав Москва зобразить прагнення до миру і буде досягнуто нову мирну угоду, яка охоплюватиме дедалі більшу частину України. Ось таким методом «салямі» — поєднанням агресії і «миротворців», зігравши на пару з Макроном, Путіну вдасться закріпити військовий успіх, завдавши великого удару по українській державі. Він сподівається на те, що за цим послідують внутрішні дестабілізаційні процеси в Україні. А за допомогою Макрона він збирається вислизнути з-під тих санкцій, які оголосять США, тому що американці, приєднавшись до мирного процесу, будуть змушені зняти ці санкції. Мені здається, що саме такий приблизно план у Москви — її цікавить, як вдарити по Україні, але водночас уникнути нищівної економічної і політичної відповіді США.

Чому саме зараз? Цілі Путіна ніколи не змінювалися — повністю підпорядкувати собі українську державу. Всі ці 7 років він вважав, що зможе це зробити за допомогою своєї інтерпретації Мінських угод. Він думав, що йому вдасться змусити Україну легітимізувати в своєму політичному і правовому полі свій військово-терористичний плацдарм у «ЛДНР». Він сподівався легалізувати цей плацдарм як частину України, провівши там під контролем окупантів вибори. Тим самим він заштовхав би цю «ракову пухлину» в політичне «тіло» України.

Тривалий час здавалося, що йому це вдасться. Особливо успішно він рухався з червня 2019 року до березня 2020 року за допомогою зрадника українського народу і російського агента Андрія Єрмака, котрий підписує один за одним протоколи, які ведуть у цьому напрямку, дослухаючись до Суркова, а потім Козака. Україна брала на себе односторонні зобов’язання: змінити своє законодавство, легітимізувати «ЛДНР» у своєму складі.

Але після березня, коли Єрмак підписав угоду про встановлення якоїсь консультативної ради «ЛДНР» і України, якоїсь палати спільного парламенту, обурення громадянського суспільства зірвало цей план. Після цього і позиція Зеленського змінилася, він став більше дослухатися не до Єрмака, а до тих людей, яких я якось назвав колективним Маннергеймом, — міністра закордонних справ Дмитра Кулеби, секретаря Радбезу України Олексія Данілова і віцепрем'єра Олексія Резнікова.

Україна дуже твердо відмовилася від подальшого виконання плану приєднання до ОРДЛО. І це проявилося не тільки в позиції на переговорах, але і в діях Зеленського. Почався демонтаж путінської п’ятої колони, її інформаційних і телевізійних каналів. Тож план зірвався, а тепер Путін змушений переходити до іншого варіанта, переслідуючи стару мету — дестабілізацію України та підпорядкування своїй владі".