Сільська аналітика про події у Білорусі

Дурний Янукович все чекав, що розійдуться. А потім почав бити.

«Умний» Лукашенко одразу побив, а тепер чекає, що розійдуться.

Ну, дебіл.

Марно чекає. Білоруси не вгамуються і Луку безперечно викорчують.

Коли і як – дідусь прогнозувати не буде, а порад білорусам принципово не даватиму. Бо я ніде не бачив, щоб білоруси ходили на демонстрації із плакатами «Мы нуждаемся в советах!», «Присылайте нам побольше бесполезных советов!».

Не зважаючи на це, сусідні країни вперто завалюють білорусів порадами, як і що їм робити. При тому цікаво, хто і що радить. Поляки: організовувати профспілки і ширити страйковий рух. Що і зрозуміло – то їх історичний досвід і вони вважають його єдино правильним. Ліберальна ж общественность Росії повчає білорусів, що їм нужен лідер. Бо без лідєра нікак. Теж ясно – ті без пастуха ніяк не можуть.

Однак чи не головною країною-експортером «непроханих порад» виступає зараз Україна. Точніше - невгамовне і страшне у своїй непогрішимості українське експертне середовище. Яке коментує події в Білорусі здебільшого в менторському стилі: «Ми це давно проходили. Білорусам ще доведеться пройти наш шлях. Білорусь ще лише на рівні нашого 2004-го... Нє – на рівні нашого 1990-го».

Хлопці, що за хуторянське чванство? Звідки оця зарозумілість? Хто дав нам право на зверхні напучування людям, котрі борються із психічно хворим виродком, для якого влада – то не гроші, як для Януковича. Для Лукашенка влада – то повітря. Понятне діло воно вчепилося посинілими пальцями за крісло і щосили пручається. Але нічого, білоруси люди винахідливі та працьовиті. І неймовірно вперті. Розберуться.

Українське експертне середовище тим часом, надававши білорусам непроханих порад, гуртом вдається до свого улюбленого заняття - роздуває Хуйла. Бо таке ж оте Хуйло умне, та таке проніцатєльне, шо ховайся. «При любом исходє собитій в Беларуси побеждаєт Путін» - запевняють нас оті експерти. Дід шанує думку авторитетних експертів, і все ж мене муляють сумніви. Перемоги у Хуйла? Які? Де вони?

Хуйло навіть той свій нещасний «Північний потік – 2» добудувати ніяк не може. Це на півночі. А на півдні друг Ердоган хіба кращий? «Турецький потік» оно фактично зупинився – Ердоган раптом передумав. І Газпром із турецького ринку, чемно вибачаючись, уже елегантно витіснив Азербайджан. А що в Азії? А в Азії китайські товариші, для яких Хуйло на свої гроші побудував «Силу Сибири», теж вирішили, що в імпортному газі з Росії Китай зараз не дуже нуждається. Росію плотним кільцем оточили враги і злопихатєлі, внутрі самої Росії бардак, Хабаровськ, башкири і беспорядки, попереду блєстящі фінансові перспективи, а тут іще ополоумевший Лука вішається Хуйлу на шию. Що, у Росії більше проблем ніяких нема? Хуйлу лише кількох мільйонів розгніваних білорусів для повного щастя не вистачало?

Дід не сумнівається, що Хуйло здатен на будь-яку ідіотську авантюру. Але не варто його надувати до масштабів мислителя й інтелектуала, який свої ходи розраховує наперед. Насправді, Хуйло сидить весь в гівні і шото про себе вообража, а його зусібіч обступили експерти і глубокомислєнно коментують «Путін мовчить неспроста» - «Да... Путін щось задумав». У цю мить Хуйло випускає іспуганну бульку, на що наші експерти: «Точно! Ето многоходовка».

Та які многоходовки?.. Кілька років тому Хуйло, за дивною примхою музи історії Кліо, отримав здавалося б ідеальні умови для реалізації усіх своїх самих влажних мечтаній: американці обрали пришелепуватого Трампа, французи – інфантильного Макрона, а українці - ... самі знаєте, кого обрали українці. І що? Як Хуйло іспользував предоставившіся возможності? А ніяк. Бо виявилося, що у Трампа є Конгрес, у Макрона – Меркель, а в України – її небайдужі громадяни.

Небайдужим громадянам час від часу варто себе показувати.

У великій кількості.

Щоб ніхто не заблуждався.

Жыве Беларусь! Слава Україні!